05 липня 2022    
Пошук
Головна » Архів » Інтерв'ю та авторські публікації працівників РП » 2010 рік
31.08.2010

Податковий кодекс України:
що залишилося за «бортом» проекту



Кардинальне реформування податкових систем в будь-якій країні диктується об'єктивними чинниками її суспільного розвитку, логічно вимагаючи збільшення державних видатків для розв'язання комплексу соціально-економічних проблем. Зовсім очевидним є й те, що для досягнення цілей розвитку необхідне лояльне державне втручання в процес формування виробничих відносин і функціонування продуктивних сил.

Податки в будь-якому суспільстві - це об'єктивно існуюча реальність. І вони не повинні асоціюватися тільки в контексті податкового тиску на бізнес. Як сказав німецький професор податкового права Йоахим Ланг: «…обкладання податками - це інститут свободи». Справді, добровільне і повне перерахування податків - це запорука вільної подальшої підприємницької діяльності й гарантія фінансових можливостей держави.

Але фінансування державних функцій в повному обсязі саме по собі створює суперечності між величиною потреби в податкових надходженнях і реальною можливістю їхнього одержання. Це питання є «каменем спотикання» під час реформування податкових систем. Саме тому, в розвинених країнах триває постійний пошук шляхів, як підвищити ефективність податкових систем і забезпечити державні фінансові потреби, з одного боку; а з другого - як зменшити податковий тиск на суб'єктів економіки й оптимізувати видатки держави.

Потрібно зауважити, що цей процес в розвинених державах йде практично постійно. А ми на двадцятому році існування незалежної держави Україна досі не маємо податкового кодексу - закону, котрий, без перебільшення, стосується кожного громадянина, всіх суб'єктів господарської діяльності в країні.

І це за того, що більшість фахівців характеризують податкову систему України як неефективну й таку, що не сприяє стабільним та адекватним надходженням до державного бюджету, а чинне податкове законодавство замість стимулюючої ролі депресивно впливає на розвиток економіки, як істотне гальмо соціально-економічного розвитку держави.

Упродовж останніх років тривають спроби прийняти Податковий кодекс - економічну конституцію країни. Більше того, законопроект не раз розглядався на засіданні Верховної Ради України. Але віз і нині там.

Назву кілька причин становища, що склалося:

  • проект Податкового кодексу автори подавали як просту систематизацію чинного податкового законодавства, без істотних елементів реформування самої системи;

  • реформа оподаткування була підмінена точковими змінами чинного законодавства (нагадаю, що тільки стосовно податку на додану вартість і податку на прибуток було законодавчо прийнято 151 зміну й 800 постатейних виправлень!!!);

  • було заподіяно цинічний лобізм галузевих груп і могутніх бізнес-еліт;

  • виявили повну безвідповідальність і непрофесіоналізм державні чиновники та профільні міністерства.

Такий стан украй негативно позначається на перспективах економічного розвитку України. Адже серед основних проблем сучасної економічної політики одне з головних місць посідає дилема наповнення дохідної частини державного бюджету з бюджетів усіх рівнів. Але ця проблема апріорі не може бути розв'язана без створення ефективної податкової системи й, головне - без реалізації базових основ податкової політики, які сповідують такі принципи, як: господарської незалежності, справедливості, пропорційності, врахування інтересів платників податків, економічності, нейтральності (рівного податкового тягаря).

Проект Податкового кодексу, який нині представлено на всенародне обговорення, має стати саме тим законодавчим документом, що врегулює проблемні питання, і створити грунт для економічного зростання в Україні.

Основне в цій роботі, на наше глибоке переконання, знайти й реалізувати баланс інтересів між державою і платниками податків, знайти ефективні механізми, які дадуть змогу модернізувати економіку України, забезпечать становлення інноваційної моделі її розвитку, методологічно об'єднають бюджетну й податкові політики, створять умови для реформування всієї фінансової системи України.

Податковий кодекс має закласти ідейну основу для модернізації національної податкової системи, закласти основу для формування дієвої системи податкових органів, а також визначити форми й методи податкового контролю, право й відповідальність учасників податкових відносин, чітко виписати порядок та умови податкового виробництва.

Виконання цих завдань є особливо важливим. Українське суспільство тривалий час «тоне» у проблемах адміністрування ПДВ, фіктивному нарахуванні податку на прибуток, зміні акцизів на товари споживання, недоліках і перевагах спрощеної системи оподаткування. Також в усіх на слуху залишається актуальним питання встановлення справедливіших ставок оподаткування доходів населення (прогресивної шкали), а також якнайшвидшого введення податку на нерухомість, що продиктоване щонайгострішим дефіцитом державних фінансів.

У запропонованій статті буде проаналізовано саме ті основні питання, які слабо прописані, або взагалі не знайшли відображення у проекті Податкового кодексу. Читачеві представлено результати й висновки контрольних аналітичних досліджень, які здійснювала Рахункова палата під час контролю за надходженням коштів до державного бюджету України.

Карати чи помилувати?

Перед тим, як назвати гострі податкові питання, обійдені в Податковому кодексі, коротко зупинюся на суто адміністративному аспекті справи.

Державна податкова адміністрація найчастіше сприймається суспільством у личині «цербера». Питання справді не риторичне, якщо порівняти низку показників діяльності податкової адміністрації за останні роки.

Почнемо спочатку з нібито позитивних для платника податків боків її діяльності - списання податкового боргу. Скажемо прямо, ця практика набула системного характеру, обсяги списань зросли за останні роки втричі - з 2,4 млрд. гривень у 2007-му до 7,5 млрд. гривень у 2009-му. При цьому податковий борг в державі зріс на 35 відсотків і досяг 14,1 млн. гривень.

З другого боку, за останні роки податковою адміністрацією було щорічно порушувалося близько 3 тисяч кримінальних справ. Але до суду доходило тільки кожна п'ята. Реакція суб'єктів господарювання адекватна зусиллям податківців.

Практично кожне друге рішення податкових органів оскаржується в судовому порядку й виграється позивачами. Тільки 1406 справ на суму 2,1 млрд. грн. було скасовано 2008 року, відповідно 1019 справ на суму 3,8 млрд. грн. - 2009-го. Наведені дані свідчать про вкрай низький рівень результативності роботи податкових органів як на стадії нарахування штрафних санкцій і пені, так і під час наступного стягнення належних сум. Отже, чинна система відповідальності за порушення податкового законодавства не сприяє підвищенню рівня податкової дисципліни в країні.

Однак в обговорюваному проекті Податкового кодексу ці питання, на жаль, взагалі не враховано. Варто зауважити, що посилення «каральних» функцій податкової адміністрації не розв'яже проблем, а створить величезний вал судових розглядів, що на практиці не забезпечить підвищення рівня контролю за вчасним надходженням податків у бюджет.

На нашу думку, для вирішення цього питання необхідно в першу чергу в Податковому кодексі передбачити відповідальність податкових органів та інших органів стягнення за дотримання ними вимог податкового законодавства. Зокрема, щодо повноти застосування всього комплексу механізмів примусового погашення податкового боргу, які передбачено законодавством України для забезпечення надходження до державного бюджету донарахованих податків, штрафних санкцій і пені за рахунок активів боржників. Крім того, необхідно запровадити відповідальність за вчасне й повне виконання рішень суду стосовно забезпечення стягнення в державний бюджет податкового боргу, штрафних санкцій і пені.

По-друге, у Податковому кодексі необхідно передбачити застосування таких запобіжних заходів, як заборона відчуження активів, передачі їх у користування або в заставу тощо під час апеляційного узгодження платником податків нарахованих податкових зобов'язань.

По-третє, необхідно ввести в податкових органах і органах державної виконавчої служби облік нарахованих і штрафних санкцій, що надійшли, і пені в державний бюджет у розрізі механізмів примусового погашення, а також облік виконання рішень судових органів у частині стягнення платежів.

По-четверте, потрібно заборонити прийняття рішень про розстрочку й відстрочку податкових зобов'язань або податкового боргу платника, коли в нього вже є невиконані зобов'язання за раніше розстроченими платежами. При цьому всі рішення про розстрочку поточних платежів мають прийматися фінансовими органами на підставі висновків органів державної податкової служби, оскільки саме фінансові органи забезпечують збалансованість грошових потоків за доходами і видатками бюджету.

Надбання народу - майже безоплатно...

Україна - унікальна країна в Європі стосовно оцінки вартості використання природних ресурсів. Вони найдешевші на континенті, більше того, за окремими видами добутих корисних копалин у нас не встановлено відповідної плати, і в Податковому кодексі, як і раніше, не передбачено сплати необхідних платежів до бюджету.

І це за того, що в пояснювальній записці проекту Податкового кодексу його розроблювачі посилаються на останні тенденції в податковій політиці європейських країн стосовно необхідності перенесення податкового навантаження на екологічні платежі й плату за використання природних ресурсів.

Водночас у проекті Податкового кодексу України залишилися без змін порядок і ставки оподаткування рентними платежами видобутку нафти, природного газу й газового конденсату. Рахункова палата цьогоріч провела аудита виконання повноважень державними органами влади із забезпечення повноти нарахування і вчасності надходження рентних платежів за видобуток вуглеводнів до Державного бюджету України. Перевіркою встановлено, що в країні відсутня ефективна система оподаткування нафтогазодобувної галузі, яка б забезпечувала стягнення в інтересах держави відповідної плати за власні природні ресурси, сприяла й стимулювала інвестування в розвиток галузі, а відповідно приводила б до розширення податкової бази і стабілізації надходжень рентних платежів до державного бюджету. Чинна система стягнення рентних платежів дає можливість нафтогазовим компаніям отримувати надприбутки, а держава при цьому втрачає значну частину доходу від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим особам.

Так, валові доходи підприємств нафтогазодобувної галузі збільшилися в 2009 році практично на 1 млрд. гривень, або на 3,2 відсотка порівняно з 2008-м. Водночас фактичні надходження рентних платежів за видобуток вуглеводнів до державного бюджету скоротилися з 7,4 млрд. гривень у 2008-му до 4,7 млрд. гривень у 2009 році. Лише по рентній платі за видобуток нафти платежі змен­шилися майже на 2 млрд. гри­вень. Рівень податкового наванта­ження загалом по галузі скоротив­ся в 2009 році порівняно з 2007-м на 20 процентних пунктів і стано­вить лише 26 відсотків.

Слід зазначити, що в цьому пи­танні Україна відстає і від євро­пейської практики, і від змін, що відбуваються в країнах СНД. Так, у Російській Федерації одержання додаткових доходів бюджету в 2011-2013 роках планується пе­реважно за рахунок збільшення ставок на видобуток вуглеводнів. У більшості країн ЄС ставки рен­тних платежів на нафту становлять від 50 до 85 відсотків рентного до­ходу. У Норвегії система оподат­кування нафтових компаній пе­редбачає сплату податків у розмі­рі майже 80 відсотків одержувано­го доходу. У Казахстані ставки рентного податку на сиру нафту, газ і конденсат установлюються в розмірах, які забезпечують нафтокомпаніям мінімальну рентабель­ність на рівні 20 відсотків.

На відміну від наведених прик­ладів, в Україні оподаткування рентними платежами здійсню­ється залежно від обсягу видо­бутку вуглеводнів, що унемож­ливлює перехід до системи платежів із застосуванням принципу рентного доходу. У результаті рентна плата платиться практично в однаковому розмірі від обсягу добутих корисних копа­лин незалежно від величини отри­маного компаніями прибутку. Од­нак у проекті Податкового кодексу України збережено чинний поря­док. А якщо врахувати пропонова­не скорочення загальної ставки оподаткування на 5 відсотків і збе­реження чинного порядку сплати рентних платежів, то ситуація з використанням природних ресур­сів - народним надбанням, швид­ше, буде схожа на їхню роздачу, що суперечить Конституції Украї­ни та інтересам країни.

Уважаємо, що держава по­винна ефективно виконувати одночасно функцію власника природних ресурсів і забезпе­чувати водночас адекватне оподаткування доходів від ви­добутку ліквідних і обмежених природних копалин.

Загалом податкова політика щодо оподатковування природних ресурсів має відповідати двом критеріям. Це дотримання прави­ла оподаткування частини додат­кового доходу, отриманого під­приємствами внаслідок викорис­тання державних активів у вигляді природних ресурсів і при цьому не пов'язаного з результатами їхньої підприємницької діяльності (рен­тні платежі). Крім того, необхідно здійснювати збір коштів за спеці­альне використання природних ресурсів, розмір яких має покри­вати видатки держави на їхнє від­новлення й утримування відповід­ної інфраструктури (збір за спеці­альне використання водних, лісо­вих ресурсів та інші). Це світова практика раціонального й ефек­тивного використання природних ресурсів і відхід від її може спри­чинити необоротні наслідки.

Наприклад, для забезпечення економіки й населення країни вод­ними ресурсами держава фактич­но витрачає від 18 до 25 копійок за 1 куб. м води, без обліку видатків на природоохоронні заходи, а для покриття реальної потреби необ­хідно здійснювати фінансування з розрахунку від 30 до 45 копійок за 1 куб. м використаної води. При цьому фактична плата державі за 1 куб. м використаних водних ре­сурсів за чинними ставками збору за спецводокористування стано­вить лише 0,03 гривні, тобто є вкрай заниженою й не забезпечує фінансування необхідних видатків на поновлення природних ресурсів і запобігання екологічних катас­троф. У проекті Податкового ко­дексу враховано пропозиції Ра­хункової палати щодо збіль­шення ставок збору за викорис­тання водних ресурсів, але вод­ночас не переглянута загальна оцінка й дієвість податкової по­літики в цьому напрямі, зокре­ма, це стосується застосування пільгових режимів оподаткуван­ня. Так, на сьогодні збір фактично сплачується з кожних 90 літрів з розрахунку 1 тис. куб. м викорис­таної води, решта обсягу або звільнена від оподаткування, або обкладається за зниженими кое­фіцієнтами.

Отже, пропонований у кодек­сі порядок сплати збору за во­докористування є неефектив­ним і збитковим для держави. Держава, з одного боку, фактично дотує бізнес-сектор економіки, а з другого - не забезпечує достат­ніх надходжень коштів для понов­лення природних ресурсів і фінан­сування природоохоронних захо­дів. Я вже не кажу про якість спо­живаних водних ресурсів.

У доробці Податкового кодексу необхідно передбачити коорди­націю державної податкової та ресурсної політики, а збільшен­ня ресурсних платежів повинно розглядатися як джерела компен­сації втрат бюджету внаслідок скорочення податкових ставок на доходи й споживання, а питома вага надходжень від використання природних ресурсів має збільшу­ватися й забезпечувати адекват­ний рівень доходів державного бюджету.

Вакханалія пільгового оподаткування

Використовуючи результати контрольно-аналітичних дослід­жень, проведених Рахунковою па­латою, можна сміливо стверджу­вати, що в нас жодна з держав­них структур управління не во­лодіє загальною сумою пільго­вого оподаткування у країні. Більше того, цей процес у мас­штабах країни ніхто не аналізує й не регулює.

За офіційним даними Держав­ної податкової адміністрації Украї­ни, недонадходження до держав­ного бюджету внаслідок пільгово­го оподаткування за 2009 рік ста­новили 27,5 млрд. гривень, або 18,5 відсотка від загальної суми податкових платежів. За розра­хунками Рахункової палати, су­ми недонадходжень до держав­ного бюджету внаслідок засто­сування пільгового оподатку­вання, за офіційними показни­ками, значно занижені, а на практиці перевищують 25 від­сотків суми податкових надход­жень. Перевірками достовірності цих показників установлено, що Міністерство фінансів України та Державна податкова адміністрація не володіють повною й достовір­ною інформацією про суми ненадходжень до державного бюджету податку на додану вартість унаслі­док пільгового оподатковування лікарських засобів і виробів ме­дичного призначення. Наявна звітна інформація щодо обсягу пільг з ПДВ на медичні товари, за даними Державної податкової ад­міністрації України, протягом 2007-2009 років була істотно за­нижена через невнесення повних даних Державної митної служби України й обсягу пільг, наданих під час продажу цих товарів на внутрішньому ринку.

Це лише так звані «прямі втра­ти» державного бюджету. При цьому офіційна звітність фіс­кальних органів не враховує недонадходження до державного бюджету внаслідок надання пільгових преференцій на під­ставі галузевих законів. Так, від­повідно до інформації Державної виконавчої служби, станом на 1 січня 2010 року, в її органах пере­буває документів на суму понад 29,7 млрд. гривень, виконання за якими зупинено дією таких законів.

І це неодиничні випадки «задзеркалля» системи пільгового оподатковування, відсутності чіт­кої державної політики в цьому найважливішому питанні. Основні причини такої ситуації полягають у тому, що більшість законів у час­тині застосування соціально-по­даткових режимів розробляється не економічним блоком Кабінету Міністрів, не державою, а окреми­ми бізнес-групами й потім, цинічно лобіюється у Верховній Раді. Без­системні галузеві податкові пільги і преференції стали своєрідним консерватором недостатнього розвитку галузей народного гос­подарства, гальмом для розв'я­зання соціальних проблем і пи­тань у галузі, масштабним резер­вом недоодержання доходів до державної скарбниці.

За результатами перевірки Ра­хункової палати стосовно обґрун­тованості надання пільги за подат­ком на додану вартість на лікар­ські засоби й вироби медичного призначення зроблено висновок, що в Україні застосування пільго­вого режиму оподаткування ме­дичних товарів здійснюється без­системно й неефективно. На законодавчому рівні не було визна­чено соціально-економічної мети податкових преференцій і відсут­ній чіткий порядок їхнього надан­ня, що призвело до неефективної державної політики в частині за­безпечення населення якісними медичними товарами. Установле­но, що недонадходження ПДВ за цією пільгою до державного бюд­жету за 2007-2009 роки, за роз­рахунками Рахункової палати, ста­новили майже 20 млрд. гривень. Крім того, пільгове оподаткування лікарських засобів і виробів ме­дичного призначення не сприяє розвитку вітчизняного виробниц­тва й забезпеченню населення Ук­раїни якісними та ефективними медикаментами. Рівень податко­вого навантаження загалом по фармацевтичній галузі має показ­ник менше відсотка, а по деяких більших оптових компаніях - на рівні 0,1 відсотка. Такий стан збе­рігається в галузі ось уже протя­гом 10 років, у результаті держава недоодержує доходів у середньо­му до 5 млрд. гривень на рік, ціни на ліки та медичні товари неухиль­но зростають, фармацевтична промисловість не розвивається.

На жаль, такі приклади неоди­ничні. Саме тому в проекті Подат­кового кодексу потрібно чинну систему надання пільг з метою встановлення чітких термінів дії та­ких преференцій, визначення цілей дії таких переваг галузі або госпо­дарських суб'єктів і здійснення контролю за досягненням соціаль­но-економічних результатів.

Саме оптимізація преференцій і податкових пільг повинна розши­рити податкову базу, принести додатково доходів державі від 4,5 до 5 млрд. гривень на рік і забез­печити рівні та справедливі умови роботи господарським суб'єктам.

Податкова система повинна бути побудована на базі загаль­ноприйнятих принципів економіч­ної теорії про рівність. Мабуть, розробники Податкового кодексу про це забули.

Простота й ефективність

Протягом останнього десяти­ліття в податкове законодавство щорічно вносилися зміни, чим розв'язувалися окремі проблеми, але водночас зачіпалися застарілі базові принципи оподаткування й основи податкової системи. У ре­зультаті безсистемність внесення цих змін призвела до того, що ук­раїнське податкове законодав­ство можна охарактеризувати як занадто складне, суперечливе і заплутане, що призводить до його неефективності, нестабільності й непередбачуваності.

Саме життя, проблеми розвит­ку країни вимагають нових підхо­дів, нових правил в адмініструван­ні й контролі за податками. І пи­тання навіть не стільки в скоро­ченні рівня податкового наванта­ження на суб'єкти господарюван­ня, скільки в підвищенні прозо­рості й дієвості податкового за­конодавства, його спрощенні й зрозумілості для всіх учасників процесу.

Тому очевидно, що проблему радикального вдосконалення по­даткової системи можливо розв'я­зати лише за допомогою прийнят­тя єдиного комплексного доку­мента, в якому має бути баланс між інтересами держави і плат­никами податків. При цьому не­обхідно керуватися загальними засадами побудови податкових систем розвинених країн як для платників податків, так і для фіс­кальних органів влади.

Прийняття Податкового кодексу є реальною необхідністю й вимо­гою часу. Однак він не може звес­тися до простої систематизації чинного податкового законодав­ства й об'єднання чинних законів та їхніх норм. Водночас запропоно­вані в проекті кодексу основи фун­кціонування податкової системи залишилися майже без змін: біль­шість норм, передбачених у кодек­сі, сформовано на основі чинних законів і підзаконних актів. Це ві­дображається також у тому, що в структурному відношенні проект Податкового кодексу складається зі штучно об'єднаних законодавчих актів, викладених у відповідних розділах кодексу, які присвячено окремим видам податків і зборів і які мають свою окрему нумерацію.

Але суть створення єдиного документа має полягати в доко­рінній переробці всіх чинних зако­нодавчих актів, які регулюють по­даткові та бюджетні відносини. Результатом такої роботи повинно стати якісне впорядкування зако­нодавства, забезпечення його по­годженості й компактності, виклю­чення із законодавчого масиву старих неефективних норм, які не виправдали себе, а також заміна невдалих норм новими.

Так, у проекті кодексу внесено визначення 262 спеціальних тер­мінів, зібраних з інших податкових законів, і більшість із них відрізня­ється від чинного законодавства лише редакційними виправлення­ми. Але при цьому не знято питан­ня неоднозначного тлумачення податкових норм, є непогодже­ність з іншими розділами цього кодексу. Деякі визначення потре­бують наповнення їх конкретним юридичним змістом, так, наприк­лад, доцільно уточнити, про які «інші документи» йдеться.

За великої кількості термінів створюється враження, що розроблювачі не керувалися загаль­ними засадами побудови подат­кової системи, що знаходить ви­раження в загальних елементах податків і включає поняття суб'єкт, об'єкт, джерело, одини­ця, обкладання, ставка, пільги та час їхньої дії.

Аналіз проекту кодексу показав наявність негативної тенденції: за­мість скорочення масиву законо­давчих норм унаслідок його уніфі­кації й упорядкування відбулося його збільшення. Зокрема, обсяг тексту проекту, що регулює питан­ня оподаткування ПДВ, податку на прибуток підприємств і акцизного збору, істотно збільшено порівня­но з чинним законодавством.

Збільшення прав податкових органів з одночасним значним розширенням переліку обов'язків платника податків у частині фор­мування й надання податкової звітності, нарахування і сплати по­датків і зборів призведе до неро­зуміння й конфліктів із платниками податків, збільшення судових по­зовів. І, як наслідок, дія цих норм кодексу може призвести до змен­шення надходжень до бюджету.

Як можна судити з проекту По­даткового кодексу, створення мо­тивації добровільної сплати по­датків на практиці не здійснено. Становище посилюється тим, що в проекті кодексу відсутня чітка система відповідальності по­даткових і митних органів як у стосунках із платниками подат­ків, так і виконанні своїх повно­важень у частині забезпечення законності й ефективності по­даткового законодавства й пов­ноти та вчасності зарахування надходжень до бюджету. Понят­тя простоти, доступності, розумін­ня і прозорості системи оподатку­вання є базовими принципами по­будови податкової системи, і це треба врахувати під час доробки проекту.

Колективна безвідповідальність

В українському законодавчому полі склалася ситуація, коли в бюджетно-податковому зако­нодавстві чітко не визначено роль, права й відповідальність державних органів влади, що забезпечують контроль за фор­муванням доходів державного й місцевого бюджетів.

Так, наприклад розроблювачі Бюджетного кодексу вважають, що Бюджетний кодекс має врегулюва­ти бюджетний процес переважно в частині виконання видаткової час­тини бюджету, а положення щодо формування дохідної частини бюд­жету мають бути врегульовані в Податковому кодексі. Наприклад, у новій редакції кодексу у главі «Від­повідальність за скоєні порушення бюджетного законодавства» у пе­реліку порушень бюджетного зако­нодавства не встановлено ні однієї норми відповідальності податкових і митних органів за забезпечення вчасного нарахування й повноти сплати податків і зборів у бюджети всіх рівнів.

Водночас розроблювачі Подат­кового кодексу розглядають свій документ лише в контексті форму­вання взаємовідносин контролю­ючих органів із платниками подат­ків. Тому норм стосовно прав та обов'язків таких органів у частині виконання ними повноважень з контролю й забезпечення надход­жень доходів до бюджетів Подат­ковим кодексом також не перед­бачено.

Унаслідок цього в законодав­чому полі повністю відсутні обов'язки й відповідальність податкових і митних органів як перед платниками податків, так і загалом перед українським суспільством. Така ситуація призводить до переваги каральної спрямованості функцій цих орга­нів, що у свою чергу завдає істот­ної шкоди побудові гармонічних і сталих взаємин платників податків з державним бюджетом. На прак­тиці не здійснюється дієвої й ефективної координації роботи Державної податкової адміністра­ції та Державної митної служби ні з боку Міністерства фінансів, ні Кабінету Міністрів. У результаті - практично повна безконтрольність і безкарність, неправомірні дії по­садових осіб органів влади.

Наприклад, перевіркою Рахун­кової палати встановлено, що СП «Полтавська газонафтова компа­нія» протягом 2007-2009 років добуто 532,0 тис. тонн нафти, 70,4 тис. тонн газового конденса­ту й 1351,8 млн. куб. м природного газу, за які не сплачено до бюджету жодної копійки рентних платежів. За розрахунками Рахун­кової палати, сума рентних плате­жів, несплачених до державного бюджету тільки за два останні ро­ки становить понад 1,1 млрд. гри­вень. Компанія продовжує добува­ти нафту в значних обсягах цього року, не сплачуючи податки у виг­ляді рентних платежів, а також штрафних санкцій за порушення податкового законодавства у по­передні роки. Однак притягнен­ня до відповідальності за неп­равомірні дії з боку працівників податкових органів не сталося.

Наведені приклади та інші встановлені перевірками факти свідчать про необхідність прове­дення зовнішнього контролю за виконанням податковими органа­ми контролюючих функцій на предмет дотримання принципів нейтральності та ефективності. Саме в забезпеченні такого кон­тролю за економічними зловжи­ваннями з боку податкових і мит­них органів, здійсненні аудита ефективності виконання ними повноважень, установлених зако­нодавством, проведенні оцінки прийнятих управлінських рішень полягає місія Рахункової палати.

Нині Рахункова палата роз­робляє методику оцінки діяль­ності податкових і митних орга­нів, що передбачає не лише оцінку ефективності виконання контрольних повноважень, а й оцінку стану роботи із платни­ками податків загалом, захист їхніх прав у спірних питаннях. Аналіз результатів перевірок Ра­хункової палати відповідно до цих критеріїв також дасть змогу здій­снювати повноцінну й усебічну оцінку роботи податкових і митних органів, їхніх рішень у контексті досягнення балансу інтересів: «держава - податковий орган - платник податку».

Для того, щоб Рахункова пала­та могла надавати українському суспільству, Верховній Раді й Ка­бінету Міністрів України якісну та об'єктивну інформацію стосовно оцінки ефективності формування доходів державного бюджету, необхідно в Податковому кодексі України передбачити статті що­до зовнішньої оцінки функціо­нування податкової системи України, оцінки контролю за вчасним і повним надходжен­ням податків до державного бюджету, правомірності й об­ґрунтованості надання податко­вих і митних пільг та преферен­цій. Ці питання є принциповими й мають бути внесені як доповнення до проекту Податкового кодексу.

Підсумовуючи викладене, хочу ще раз підкреслити той неспрос­товний факт, що Податковий ко­декс повинен не тільки погодити базові принципи податкової та бюджетної політики держави, але, найголовніше, він зобов'язаний забезпечити баланс інтересів різ­них груп населення, стимулювати виробників товарів і послуг, і, що не менш важливо, він має створю­вати передумови для реформу­вання всієї податкової системи країни для підвищення ефектив­ності її функціонування й макси­мально можливого наповнення дохідної частини державного бюд­жету й бюджетів регіонів. Усі ці положення мають знайти своє місце також у Податковому кодек­сі, проект якого винесено на все­народне обговорення.

Післямова. Історія створення Податкового кодексу в Україні ви­ходить із глибин майже п'ятнадця­тирічного періоду. За ці роки було представлено близько 10 проектів Податкових кодексів. Але резуль­татів цієї тривалої роботи реальне суспільство не відчуло. І це про­мовисто свідчить про даремно загублений час багатьма струк­турами влади в державному масштабі. Сьогодні ситуація теж неоднозначна. Неясно, який По­датковий кодекс і яких авторів бу­де впроваджено. Принаймні ка­жуть про два варіанти проекту По­даткового кодексу. Спостерігаєть­ся явне протистояння між Подат­ковою адміністрацією, Міністер­ством фінансів, економічним бло­ком уряду та підприємницьким се­редовищем. Свого часу Рахункова палата надала Верховній Раді, Ка­бінету Міністрів постатейні пропо­зиції зі змінами до кодексу, але тільки частина з них була врахова­на. Може спрацювати прецедент «випадковості», оскільки багато пропозицій не розглядаються й не вносяться до проекту Податкового кодексу. Ця ситуація має дуже насторожувати, остільки єдиний конституційний орган зовнішнього контролю доходів і видатків дер­жавного бюджету практично від­сторонено від системи законодав­чого податкового регулювання. Із жалем доводиться констатувати, що під час підготовки проекту По­даткового кодексу вкотре виявле­но серйозні недоліки системи державного управління та меха­нізмів формування економічної політики. Та чи буде зроблено з цього необхідні висновки? Питан­ня залишається відкритим...

Про цей сайт | Адміністратор | Лист до редакції
Розробник ЗАТ "Софтлайн", Україна© Рахункова палата України