28 сiчня 2022    
Пошук
Головна » Архів » Засоби масової інформації (ЗМІ) про РП » 2010 рік
08.09.2010

Коли робиш свою справу професійно і чесно


У цивілізованому світі є певні структури, які мають оберігати його від іржі злодійства, брехні, безвідповідальності, некомпе­тентності та інших хвороб, котрі повсякчас роз'їда­ють суспільство, якщо воно не виробляє достатньо надійного імунітету. Такі імунні, очисні функції, покликані виконувати передусім правоохорон­ні, контрольні органи. Зрозуміло, що до роботи в таких структурах повинні добиратися люди з бездоганною ре­путацією, всебічно освічені, талано­виті, послідовні у відстоюванні істи­ни. Однією з таких структур у нашій державі є створена чотирнадцять ро­ків тому Рахункова палата України, очолювана доктором економічних наук, членом-кореспондентом НАНУ, Героєм України В.К. Симоненком - її організатором, ідеологом і провідни­ком через терни до зірок. А наша розповідь - про один із її департа­ментів та його очільника Василя Іва­новича Невідомого.

Зростаючи в сім'ї шкільних вчи­телів, ветеранів війни, в атмосфері доброзичливості і водночас суворої вимогливості у дотриманні мораль­них принципів, Василь Невідомий рано перейняв від батьків загострене почуття справедливості, прагнення до активної життєвої позиції. І в своїх мріях про вибір професії все частіше схилявся до того, що має стати юрис­том, щоб захищати права людини, боротися з беззаконням і злочинніс­тю. Це рішення остаточно визріло в ньому вже у восьмому класі. А після закінчення середньої школи записав­ся на заочні підготовчі курси до всту­пу в Московський університет. Була така красива мрія - стати студентом вищого навчального закладу, освяче­ного іменами Ломоносова, Герцена, Огарьова, славної плеяди вчених, просвітителів, демократів.

Проте з навчанням у білокам'яній не пощастило, і хто зна - може, й на краще. Бо того ж року без проблем вступив до юридичного інституту в рідному Харкові. А цей вищий на­вчальний заклад традиційно й досі вважається провідним у підготовці кадрів для правоохоронної сфери на теренах колишнього СРСР.

Інститут закінчив у 1986 році і вже на останньому курсі почав працювати в органах прокуратури Харківської області. А через кілька років здібно­го молодого юриста запросили на роботу до Генеральної прокуратури України. І тут йому чи не відразу до­велося зайнятися питаннями міжна­родної правової допомоги, з якими молода українська держава зіштов­хнулася в перші ж роки своєї історії. Одна за одною почали виникати справи, пов'язані з розкраданням коштів і вивезенням їх за межі Ук­раїни. Так український слідчий Гене­ральної прокуратури України Василь Невідомий почав співпрацювати з Інтерполом у Швейцарії.

- Довелося йти непротоптаними стежками, - пригадує Василь Івано­вич, - адже тоді в Україні ще ніхто до пуття не знав, що таке міжнародне правове співробітництво, що таке екстрадиція, арешт рахунків за кор­доном та інші подібні речі. Усе це до­велося освоювати, як то кажуть, на марші, в ході практичної діяльності.

Розслідувана українськими слід­чими кримінальна справа заверши­лася вироком швейцарського право­суддя.

Утверджувати законність, понов­лювати справедливість, повертати народові неправедним шляхом відібра­ні в нього статки - усе це, звичайно, заняття благородні й мають давати фахівцеві чимале внутрішнє задово­лення. І все ж чи не шкребе часом в душі усвідомлення, що день у день доводиться зіштовхуватися з найгір­шими людськими інстинктами - жа­дібністю, лицемірством, жорстокіс­тю, підлістю, - подумалося нам. Чи не призводить це до постійного по­чуття безвиході, зневіри взагалі в лю­дях? У зв'язку з цим Василь Іванович розповів таку історію. Під час роботи ще в Харківській обласній прокура­турі йому доводилося проводити роз­слідування справ, пов'язаних зі злочи­нами, вчиненими держчиновниками: працівниками міліції, судмедекспер­тизи тощо. Зокрема, якось він роз­плутував справу про підпільну тор­гівлю зброєю.

- Ми викрили досить велику гру­пу причетних до цього людей - по справі проходило, здається, чотирна­дцять осіб, з них чотири працівники міліції, - пригадує він. - Були там люди з Харкова, Львова та інших міст. Справу було розслідувано і пе­редано до суду, всі причетні до неї от­римали відповідні строки ув'язнення.

Минуло багато літ. І от улітку 2007 року ми разом з колишнім однокласником та дружиною - вона саме мала народити дитину - відвідали Почаївську лавру. Там саме в ці дні було свято ікони. І от до нашої компанії приєднується людина до­сить благопристойної зовнішності, з борідкою. Ходимо, обмінюємося враженнями. А людей багато на свя­ті, може, кілька тисяч, і коли серед таких великих юрм опиняється вагіт­на жінка, ця обставина, самі розуміє­те, потребує особливої уваги. І ми, в тому числі й наш новий компаньйон, намагаємося пильно її оберігати від усяких випадковостей. Відстояли всенощну, прийшли до храму й на­ступного дня. І знову цей чоловік бі­ля нас. Познайомилися. Звати Са­шею, сам харків'янин. І раптом він запитує: "Василю Івановичу, а ви що, мене не впізнали?". Кажу - ні, щось не пригадую. "Ну, тоді я вам покажу документ, щоб ви побачили, яким я раніше був". І дістає з внутрішньої кишені піджака старе міліцейське посвідчення, в якому позначено його прізвище і вклеєна фотографія. Я поглянув і кажу: "Господи, так це ж ти, один із тих міліціонерів, які проходили по справі торгівлі зброєю?" - "Так, - каже, - я. Відбув покаран­ня, але ніякого зла на вас не тримаю. Навпаки, вдячний вам за те, що про­вели розслідування об'єктивно і вза­галі діяли справедливо". І ми разом пригадали обставини тієї давньої справи. Група міліціонерів із баталь­йону "Беркут" вийшла на слід торгів­ця зброєю. Але замість того, щоб дати справі законний хід, вони, як то кажуть на кримінальному жаргоні, "наїхали" на нього з метою залякати і самим очолити цей чорний бізнес. Було це саме на Паску. Налетівши на житло й виявивши склад зброї - там були гранати, пістолети, - міліціоне­ри не склали протоколу, не вилучили тієї зброї, не заарештували господа­ря, а примусили його відтепер пра­цювати на них. Однак справа виплив­ла, і всім причетним до неї довелося сісти на лаву підсудних. "У місцях по­збавлення волі, - розповів Саша, - я багато що переосмислив, зрозумів, і мене врешті-решт навернуло до Бога". Тепер він служить в одній із хар­ківських церков. "А це приїхав на свято ікони і, зустрівши вас із вагітною жінкою, згадав старі міліцейські навички та й вирішив підставити своє плече". Ось така історія, яка ще раз засвідчила, що всяка справа, зроблена чесно і професійно, ніколи не ми­нає безслідно в житті людському на­віть через багато літ.

Але ця несподівана зустріч у Почаєві відбулася тоді, коли Василь Іванович Невідомий вже десять років як відійшов від прокурорської служби. З травня 1997 року починається но­вий етап у його біографії - робота в Рахунковій палаті України. До цієї новоствореної контрольної структу­ри Василь Іванович прийшов з поста першого заступника начальника управління загального нагляду Гене­ральної прокуратури України у сфері економіки. На той час уже почався процес передачі окремих функцій прокуратури іншим органам. Це було обумовлено, зокрема, й Законом про Рахункову палату України.

- Оскільки це була дуже спорід­нена для мене сфера, - пригадує Василь Іванович, - бо я займався в Генпрокуратурі дослідною перевір­кою матеріалів, що стосувалися еко­номіки, банківської справи, фінансів, - то мене дуже зацікавило створен­ня нової організації, яка мені вида­лася прообразом європейської. До речі, наші ретрогради, як ви пам'я­таєте, зустріли закон про її створен­ня у штики. Кілька разів Президент накладав на нього вето, і лише в грудні 1996 року Закон про Рахун­кову палату України нарешті вступив у силу. Тоді ж її Головою було об­рано В.К. Симоненка. Кілька місяців тривало комплектування кадрів. І коли я прийшов до кабінету голови й виклав свою концепцію, Валентин Костянтинович сказав: "Ви нам під­ходите". І висунув мою кандидатуру на голосування у Верховній Раді. Отак мене було обрано у квітні 1997 року членом колегії Рахункової па­лати - спочатку на сім років, а в 2004-му переобрано на другий тер­мін. А наказом голови мене тоді ж було призначено директором депар­таменту з питань оборони та право­охоронної діяльності.

Перші ж кроки діяльності Рахун­кової палати засвідчили, наскільки своєчасною й потрібною у нашій кра­їні виявилася нова контрольна інституція. Так, одна з перших же пере­вірок - в системі розрахунків за електроенергію - виявила масу зло­вживань у цій сфері, і за її матеріала­ми було відкрито відразу понад сто кримінальних справ.

Департамент, який очолює В.І. Невідомий, контролює видатки і доходи, передбачені в Державному бюджеті для силових структур, су­дової влади і оборонного сектора, а це - понад двадцять відсотків загаль­них видатків державного бюджету. Підрозділ налічує 27 фахівців, має три відділи. Крім того, два роки тому створено сектор протидії корупції. Серед своїх співробітників і однодум­ців - людей високої кваліфікації та надзвичайної працьовитості - Ва­силь Іванович називає свого заступ­ника Едуарда Володимировича Щас­ного, начальника відділу з питань оборони Сергія Васильовича Стодолинського. Це люди з багатим досві­дом, системним баченням проблем. Оскільки ми вже торкнулися питання про специфіку роботи в прокуратурі, то природно було б поцікавитися - а чим, власне, відрізняється прокурор­ський нагляд від контролю, що його здійснює Рахункова палата України?

- Насамперед тим, - розповідає Василь Іванович, - що справа, яку ти тут робиш, відразу набуває широкого суспільного резонансу. І дуже буває приємно, коли наші пропозиції та рекомендації сприймаються і втілю­ються у вигляді законопроектів або відповідних нормативних актів чи уп­равлінських рішень. За нашими мате­ріалами припинено ряд схем, які но­сили корупційні ознаки, завдавали шкоди державі. Так, колись діяла ін­вестиційна схема залучення коштів від сплати на прибуток, які спрямо­вувалися на будівництво житла для військовослужбовців. Схема поляга­ла в тому, що ті підприємства, які на­давали кошти на будівництво житла, звільнялися від сплати податку на прибуток. Але річ у тім, що представ­ники силових структур самі шукали інвесторів, самі домовлялися з ними, і це створювало дуже сприятливий клімат для зловживань. Будівельні фірми невиправдано завищували вартість своїх послуг і матеріалів, ве­личезні суми йшли поза бюджетом, у тіньовий бізнес. Лише в системі Слу­жби безпеки за цією схемою без будь-якого контролю оберталося ак­тивів на суму 600 мільйонів гривень. А це ж, візьмемо до уваги, було у 2003-2004 роки, тобто в ті часи, коли дві гривні прирівнювалися до одного долара. Ми простежили ці шляхи, внесли свої рекомендації до Верхов­ної Ради, і законодавчим порядком цю схему було ліквідовано. Тепер уже можна говорити лише про ефек­тивність використання коштів, але шляхи їх проходження стали більш прозорими, закрито лазівки для зло­вживань і розкрадання. Ми поставили матеріальні цінності на облік, ввели ці кошти в рамки бюджету, і в резуль­таті багато офіцерів змогли отримати квартири. Ряд матеріалів було пере­дано в прокуратуру, багато чиновни­ків поплатилися посадами. За наши­ми пропозиціями законодавцем було скасовано непрозорий механізм ви­користання бюджетних коштів.

Із останніх заходів департаменту: за результатами проведених аудитів у сфері судової влади підготовлено узагальнену доповідну записку Президентові України з пропозиціями Рахункової палати щодо судової реформи, яка нині проводиться. У ній викладено матеріали, пов'язані з проблемами організаційного, матері­ального забезпечення судів, держав­но-виконавчої служби, служби охо­рони, судово-експертної діяльності, сформульовано законодавчі пропо­зиції щодо їх розв'язання.

У сфері оборони департамент по­стійно займається питаннями, пов'язаними з використанням бюджетних коштів, які виділяються для підвищення боєздатності Збройних Сил, модернізації їх озброєння. Воно у нас, треба сказати, дуже застаріле і надто повільно оновлюється. Якщо порівняти витрати на модернізацію озброєння з тими, що йдуть на харчування, обмундирування, пальне, то побачимо, що левова частина коштів просто проїдається. Тобто працює затратний механізм утримання. Зокрема, великі суми йдуть просто на утримання несучасного озброєння та обладнання, небоєздатних частин. А пріоритетні напрями в оборонній політиці залишаються без фінансового забезпечення. Причиною цього є надто повільне реформування існуючої структури та системи управління в українському війську. Аудитори Ра­хункової палати у своїх матеріалах показують, де, в яких випадках йде неефективне використання коштів, задля того, щоб запобігти цього в майбутньому. Це стосується і того ж крейсера "Україна", який і досі не­добудований, і єдиного підводного човна, який постійно ремонтується, і утримання численних арсеналів та баз, де зберігається велика кількість непридатної зброї та боєприпасів, і таке інше.

Ще одне питання - це система платних послуг, які надаються населенню органами виконавчої влади під час здійснення своїх повноважень. Якщо розібратися в цих послугах, то відсотків 80 з них мають суто господарський характер. Тобто ці послуги мусять надаватися не органами вла­ди. Але владні структури монополі­зували їх, бо це приносить значні додаткові кошти в спеціальний фонд бюджету. Наприклад, проведення техогляду - це суто господарська по­слуга. Але видати водієві талон, без якого він не має права їздити, - це вже прерогатива ДАІ, тобто послуга, яка належить до прямих службових обов'язків чиновників, які там працю­ють. Звичайно, цей талон треба замо­вити, виготовити - це належить, зно­ву ж таки, до господарських послуг, але людина сплачує за них ДАІ, тобто владі, а не тому, хто цей талон виго­товив. І в результаті гроші забирають собі чиновники, які просто мають поставити свій підпис на цьому тало­ні. Те ж саме - з видачею довідок про несудимість. За це з громадянина та­кож стягують певні суми. З якої речі? За те, що не вступає у протиріччя з законом? Нонсенс! Але чиновникові на те наплювати - йому давай гроші. Безконтрольність у цих питаннях створює умови для корупції, для комерціалізації тієї ж міліції. І якщо при­дивитися, куди йде виручка від надання цих послуг, - а їх за рік збира­ється до 3,5 млрд. гривень, - то виявиться, що лише десята частина їх використовується за призначенням, тобто з метою підвищення рівня цих послуг - спрощення і здешевлення процедур, скорочення черг і так далі. Основна ж маса коштів йде на поточ­ні рахунки Міністерства внутрішніх справ, яке саме визначає, як розпо­рядитися ними. А все має бути з точ­ністю до навпаки.

- Потрібно розвести послуги владних органів, господарські послу­ги і просто послуги, які надаються на­селенню, і ми, до речі, вже зробили цю роботу, - розповідає В.І. Невідо­мий. - Але наші напрацювання ще з минулого року осіли десь у шухлядах Кабінету Міністрів. Ніхто ними не скористався, бо це невигідно Міністер­ству внутрішніх справ, яке з тих поборів отримує додаткове джерело фінансування. Тим більше, що держбюджет не забезпечує всіх його по­треб. Виходить замкнуте коло. В результаті державні чиновники пере­творюються на комерсантів. Вони дійшли у своїй винахідливості до того, що кожну послугу розділяють на три - на чотири. Наприклад, при проход­женні техогляду вимагається інформація про те, чи машина не була в уго­ні, чи не викрадалася вона, чи не побувала в ДТП. Усе це насправді є елементами звичайної службової перевірки, але оформляється як надан­ня послуги автовласникові. До того ж, не однієї, а трьох: окремо - про (не)угон, окремо - про (не)викрадення, окремо - про (не)участь у ДТП. Ці довідки нікому на руки не видаються, просто оператор у МРЕО відкриває базу даних на своєму комп'ютері й видає відповідну інформацію. А гро­шики треба платити, як за послугу. От ми в цих питаннях розбираємося й розкриваємо всю цю, так би мовити, темну кухню. Це, звичайно, мало ко­му подобається, адже ми перекри­ваємо джерела незаконних доходів.

Надзвичайно високу оцінку здо­була робота підрозділу протидії корупції, який очолює Антон Олександ­рович Лазарев. Це стосується розробки заходів запобігання корупції, виявлення ризиків її виникнення. Рахункова плата України активно спів­працює в цьому напрямку з Міністерством юстиції, РНБО, рядом між­народних організацій. Рахункова палата входить у недавно створений Національний антикорупційний комі­тет, який широко користується при прийнятті своїх рішень напрацюваннями цього сектора. У квітні 2009 ро­ку колегія Рахункової палати України делегувала В.І. Невідомого у Відень взяти участь у конференції ООН, присвяченій протидії корупції і боротьбі з бідністю. Доповідь представника української держави викликала жва­ве зацікавлення в аудиторії, де зібра­лися учасники з 134 країн та десяти міжнародних організацій. Посипали­ся запитання, зокрема, й з боку при­сутніх там представників Організації з безпеки та співробітництва в Євро­пі. Треба сказати, що в цій організа­ції, згідно з її статутом, раз на три ро­ки відбувається ротація зовнішнього аудитора. І от Рахунковій палаті Ук­раїни надходить пропозиція взяти участь у конкурсі на зовнішнього аудитора ОБСЄ. Як ми вже знаємо,

Україна виграла цей конкурс з-поміж 56-ти країн - членів ОБСЄ. Це уні­кальний випадок на пострадянському просторі, коли одній із його країн ви­явлено таку високу честь - стати аудитором бюджету ОБСЄ у Відні.

Очолити безпосереднє проведен­ня цього аудиту колегія Рахункової палати доручила В.І. Невідомому і групі з п'яти чоловік, скомплектова­ній із найкращих фахівців усіх конт­рольних департаментів. Це - началь­ник управління міжнародного співро­бітництва Тарас Миколайович Притула, заступник директора департамен­ту з питань міжнародної діяльності та державного боргу Андрій Валенти­нович Мамишев, завідувач сектора протидії корупції департаменту з пи­тань оборони та правоохоронної діяльності Антон Олександрович Ла­зарев, головний спеціаліст відділу з питань природоохоронної діяльності департаменту з питань АПК, природоохоронної діяльності та надзви­чайних ситуацій Юлія Петрівна Мироненко, головний спеціаліст з питань державних фондів соціального спря­мування департаменту з питань со­ціальної політики Ольга Володимирівна Дикуха.

Отже, до великого кола основ­них, так би мовити, домашніх обо­в'язків додався ще й такий, як кон­троль за використанням коштів на міжнародному рівні та правильним відображенням їх у щорічній фінан­совій звітності, а це внески 56-ти кра­їн в сумі 160 млн. евро щороку. Без­перечно, ці додаткові клопоти пов'я­зані з частими закордонними поїзд­ками до Секретаріату ОБСЄ та його польових місій, тренінгами, участю в міжнародних нарадах, роботою з важливими документами, вивченням міжнародних стандартів та втіленням їх у практичну діяльність. Доводиться постійно удосконалювати, зокрема, й знання англійської мови, якою в ОБСЄ ведеться вся документація. Проте, окрім додаткового напружен­ня, ця робота дає й почуття задово­лення, гордості за те, що Україну по­мічено і високо оцінено на світовому політичному рівні. Півроку пішло ли­ше на те, щоб вивчити структурну та організаційну побудову і нормативну базу діяльності ОБСЄ.

- Зате тепер, за визнанням керів­ників ОБСЄ, - говорить Василь Іванович, - в окремих випадках ми зна­ємо цю нормативну базу навіть краще, ніж вони самі.

По-друге, довелося вивчити між­народні стандарти, які регулюють правила і умови проведення аудиту міжнародних організацій. По-третє, було розроблено і затверджено стра­тегію зовнішнього аудиту ОБСЄ. Ця стратегія визначає мету та методоло­гію аудиту, рівні оцінок, які застосо­вуються у фінансовому аудиті; вона визначає також комплекс ризиків, які існують у фінансово-господарській діяльності ОБСЄ, орієнтовні витрати, об'єкти, внесок людей, які задіяні в роботі, тощо.

Після цього приступили безпосе­редньо до аудиту місій та інституцій ОБСЄ, яких нараховується по світу 21. Вони розкидані по Європі, Азії, зокрема країнах пострадянського простору. Почали з себе, тобто з місії в Україні, далі настала черга Узбеки­стану, потім працювали в Белграді і нарешті - аудит фінансово-господар­ської діяльності самого секретаріату ОБСЄ у Відні. Після розгляду резуль­татів аудиту рішенням постійної Ради ОБСЄ термін проведення міжнарод­ного аудиту Рахунковій палаті Украї­ни продовжено ще на два роки. Це - ще одне підтвердження визнання ви­сокої кваліфікації українських ауди­торів.

Звичайно, щоб досягти такого рів­ня і постійно утримуватись на ньому, крок за кроком нарощуючи фахові якості, треба, що називається, викладатися повністю, не рахуючись із ча­сом і жертвуючи, буває, відпочинком. І все ж Василь Іванович Невідомий, як і інші співробітники його департаменту, не належить до так званих замк­нутих трудоголіків, для яких роботою вичерпується вся багатоманітність життя. Є сім'я, в якій він знаходить душевну розраду і спокій. Дружина Тетяна - теж юрист за освітою, працює суддею, тож удома панує взаєморо­зуміння навіть у справах фахових. Старша дочка Альонка закінчує Ки­ївський національний університет імені Тараса Шевченка - майбутній фінансист. Упродовж чотирьох міся­ців стажувалася у Відні в 00Н, заслу­жила найприхильніші відгуки. А дру­жина 2007 року зробила ще один не­оціненний подарунок щасливому та­тові, народивши йому сина Андрійка. Є, звичайно, й захоплення - спорт, мисливство. Останнім часом дово­диться приділяти улюбленим занят­тям значно менше часу, ніж колись, та все ж вони допомагають завжди утри­муватись у відмінній робочій формі.

Василь Іванович Невідомий - дер­жавний службовець 1-го рангу, заслу­жений юрист України, нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України, численними відомчими відзнаками Рахункової палати, інших центральних органів виконавчої влади. Надзвичайно складний і відповідальний характер його роботи потребує постійного фахового удосконалення, гранично виваженого, наукового підходу до всіх її аспектів. Отож кандидатську дисертацію Василь Іванович Невідомий захистив у 2007 році на близьку йому тему "Конституційний порівняльний аналіз Рахункової палати України і рахункових палат Європи". Його запрошують на наукові конференції до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, національного університету внутрішніх справ, де він ділиться своїм багатим теоретичним багажем і практичним досвідом зі студентами й молодими колегами. Все правильно: відбувається природний зв'язок поколінь, і треба допомогти молодій допитливій зміні стати на крило та відкривати нові незвідані обрії на шляху розбудови незалежної сильної держави, ім'я якій Україна.

Про цей сайт | Адміністратор | Лист до редакції
Розробник ЗАТ "Софтлайн", Україна© Рахункова палата України