05.11.2003

Виступ Голови Рахункової палати Симоненка В.К. на парламентських слуханнях на тему "Духовна криза суспільства і шляхи її подолання"

05.11.2003

Шановний Володимире Михайловичу!

Шановні Народні депутати і колеги!

Перш за все я хочу подякувати комітету з питань культури і духовності за запрошення виступити на парламентських слуханнях, бо без перебільшення можна сказати, що сьогоднішня тема слухань для держави має особливе значення.

Перш за все вона торкається моралі, совісті, почуття обов'язку, правосвідомості та державності, соціальної політики, історико-культурної, архітектурно-історичної спадщини. Мистецтва, освіти та науки, охорони здоров'я та використання народних коштів і багато іншого.

Але для того, щоб зрозуміти, що робити, нам слід озирнутися назад і задати собі декілька питань фундаментального характеру. Чи здатні ми підняти свої голоси проти негативних явищ, які спотворюють душі та життя народу України? Чи почнемо ми оцінювати результати наших зусиль по реформуванню суспільства не по добробуту окремих, а по потребах більшості? Чи готові ми зробити все можливе для забезпечення змін на краще?

Ще в 1990 р., за класифікацією ООН, Україна вважалася "індустріально надрозвиненою країною" сьогодні, за рівнем якості людського розвитку, відкинута за соте (100) місце. І це при тому, що Україна має потужній виробничий, науковий та людський потенціал, який сьогодні у пошуках засобів існування, змушений займатися дрібною торгівлею, спекуляцією, кримінальним бізнесом, принизливим заробітчанством за кордоном.

Щорічно без роботи залишаються в середньому біля 29 тисяч випускників вищих навчальних закладів, а це більше ніж 40 відсотків всіх випускників, які навчалися за рахунок державного бюджету. У державі відсутня стратегія зайнятості молодих людей корисною для них і суспільства працею, що сприяє соціальній напрузі, калічить дух і тіло молоді.

Виправдовуючись, можновладці кажуть - в державі немає грошей, але численні перевірки Рахункової палати постійно виявляють бюджетні правопорушення: незаконне, нецільове та неефективне використання коштів Державного бюджету України. За роки існування Рахункової палати їх виявлено на суму понад 26 мільярдів гривень.

У нас накопичується все більше даних, які вказують на те, що між збільшенням правопорушень у бюджетній сфері та упадком моралі, правосвідомості та державності існує тісний взаємозв'язок.

У духовних кризах, з якими ми стикаємося, є багато причин: з одного боку розбещеність на тлі незаконно отриманого багатства, жадібність та вседозволеність, а з іншого - бідність переважної кількості громадян України. Але насамперед - неефективна та вкрай безвідповідальна діяльність органів центральної виконавчої влади щодо управління соціально-економічними процесами в державі.

Характерною особливістю сьогоденного життя є те, що із змісту економічної політики випав основний елемент, її кінцева ціль - благо людини. Хіба можна на державному рівні відноситися до бідності та злиденності більшості населення України, як до другорядної, малозначимої проблеми? Що автоматично породжує нігілізм та байдужість до таких святих понять як патріотизм та Батьківщина.

Цьому сприяє політика виділення бюджетних коштів на науку, освіту, культуру, медицину по залишковому принципу.

Приведу лише декілька прикладів, які характеризують ставлення державних чиновників до формування у молоді естетичної культури, патріотизму, любові до своєї Батьківщини.

На проведення щорічного Всеукраїнського фестивалю української патріотичної пісні " Забуттям не заросте честь і слава козаків" та "Встань козацька славо, засвіти знамена!" держава виділяє відповідно 5 - 6 тис. гривень. А які красиві гасла, яка унікальна можливість на них виховувати молоде покоління в дусі любові та патріотизму до свого народу, до Батьківщини.

В той же час на феєрверки з нагоди святкування різних свят, а їх у нас тільки офіційно більше ста, витрачаються десятки мільйонів гривень.

Вкрай незадовільно здійснюється підтримка видання національної кіно-, відео-, аудіо продукції, тиражування кращих українських фільмів.

Сьогодні виробництво фільмів, порівняно з початком 90-х років, за фінансової підтримки держави скоротилось майже у 30 разів. Вітчизняні фільми займають лише 5-6 відс. екранного простору. Його заполонила застаріла, низькопробна, бездуховна іноземна кінопродукція.

У надзвичайно кризовому стані знаходиться національне циркове мистецтво, яке є складовою духовної культури народу і ще в недалекому минулому мало світове значення.

Як відомо, Україна приєдналася до Конвенції про охорону всесвітньої культури і природної спадщини, прийнятій на Генеральній конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Проте, стан культурної і природної спадщини в Україні не може не викликати занепокоєння через руйнівні процеси, що відбуваються з ними.

Сьогодні склалася парадоксальна ситуація, коли природні та культурні пам'ятки треба охороняти перш за все від тих персон, на яких покладені державою обов'язки збереження та їх відтворення. Навіть концептуально не забезпечено охорону природної спадщини, не кажучи вже про створення належного організаційного механізму.

Заповідники не мають правових підстав виконувати функції з охорони культурної спадщини. А це призводить до того, що містечкові керівники використовують національну спадщину як свою. Знищується зелений фонд, на його місці будуються котеджі і вілли, гаражі та басейни, порушується екологічна рівновага.

Хочу особливо наголосити на просту, і як мені думається, безспірну істину: економічні та управлінські реформи в нашій державі незадовільно втілюються в життя тому, що вони не супроводжуються формуванням моралі. І криза в Україні - це безпосередньо криза моралі та правосвідомості. А у тих, кому довірена влада, відсутня відповідальність як перед державою, так і перед всім українським суспільством. А відповідальність же - категорія, насамперед, моральна.

Результати перевірок, здійснених фахівцями Рахункової палати, повністю підтверджують висновок, який було озвучено в цьому залі, що сучасна духовна криза, яка опанувала українське суспільство, є насамперед кризою українського мовомислення. Через низку об'єктивних та суб'єктивних факторів не вдалося забезпечити повноцінне функціонування української мови як державної.

Ось окремий приклад. За пропозицією Рахункової палати Уряд постановою від 28 серпня цього року зобов'язав Міністерство освіти і науки "забезпечити щорічне видання букварів відповідно до кількості учнів перших класів та урочисте вручення їх першокласникам від імені держави у День знань". Нарешті державні чиновники зрозуміли, що "Буквар" не може використовуватися протягом п'яти років. Таку добру за людськими поняттями постанову було видано через 12 років незалежності України. І подібних прикладів можна навести багато.

Аналіз основних показників розвитку української освітньої системи засвідчив, що попри декларації про пріоритетність розвитку інтелектуальної сфери, освіта, на справді не є пріоритетом державної політики та визначається не потребами суспільства. Вже зараз реальністю стала поляризація українського суспільства за освітнім рівнем залежно від доходів. Якщо країни Європи нарощують охоплення освіти дітей, то в Україні цей показник постійно знижується, для дітей дошкільного віку він зменшився на 20 відсотків. Частка випускників базової середньої школи, які не продовжують навчання у середній школі: на селі складає більше 40 відсотків, в містах - 30 відсотків.

Для того, щоб Україна стала на шлях відновлення свого духовного та наукового потенціалу, потрібно негайно прийняти програму надзвичайних заходів. І в цьому питанні керівники держави повинні розуміти, що іноземні інвестиції не будуть сприяти розвитку духовності суспільства, освіти та вітчизняної науки. Цю проблему потрібно вирішувати нам самим, спираючись на власні ресурси.

Але, перш за все, необхідно розуміти таку важливу і одночасно беззаперечну істину, що економічні реформи в нашій державі не призведуть до суттєвого поліпшення життя громадян України до тих пір, поки вони не будуть супроводжуватися формуванням моралі та правосвідомості.

Дякую за увагу!

повернутись